Світильник стоїть на товстому стеблі, повернувши кругле обличчя до кімнати. Поруч стілець спирається на настільки масивні ніжки, що ніби ось-ось рушить з місця. Це предмети зі світу Вікторії Якуші: досить знайомі, щоб жити з ними, і досить незвичні, щоб зупинитися й придивитися. Їхні форми поступово розповідають, звідки вони прийшли. Соняшник. Покрівля з лози. Музичний інструмент, який передавали поколіннями.
Дизайнерка, що стоїть за цими формами
Народжена в Дніпрі у 1982 році, Якуша вивчала архітектуру в Україні та Франції, а у 2007 році заснувала власну студію. Революція Гідності 2014 року змінила її розуміння своєї ролі. Того року вона створила FAINA, бренд меблів, світла й декору, вкорінений в українській культурній спадщині. З 2022 року Вікторія також працює як окрема дизайнерка з різними брендами. Архітектуру, повсякденні предмети й колекційні роботи поєднує одне питання: як сучасний простір може зберігати пам'ять про місце?
Мінімалізм, у якому відчувається життя
Якуша називає свій підхід живим мінімалізмом. Обриси прості, але поверхні зовсім не безликі. Глина, дерево, вовна й вербова лоза додають фактури та бажання торкнутися. ZTISTA, її авторський матеріал, за описом студії, поєднує перероблений папір, глину, сіно й інші природні компоненти. У світильнику SONIAH він перетворюється на високий скульптурний соняшник. У Grun' зустрічається з видуваним склом, створеним за українською традицією гутництва, і світильник стає схожим водночас на дерево та живу істоту.
Стріха, річка, пісня
Назви допомагають зрозуміти колекції. STRIKHA нагадує захисну покрівлю української оселі, хоча її широкий плафон українські майстри вручну плетуть із вербової лози. PLYN говорить про плинність: диван і крісло запозичують м'які обриси каміння, відшліфованого водою. BANDURA переносить силует українського струнного інструмента у глиняні вази. Жоден із цих предметів не мусить буквально ілюструвати давню історію. Вигину, пропорції чи плетеної поверхні достатньо, щоб передати її далі.
Коли предмет стає скульптурою
У колекційних роботах ці відсилання стають ще виразнішими. Smereka з чорної порцеляни звертається до трембіти й карпатських смерек. Її струнке тіло увінчує променистий диск. Світла ваза Tiara належить до колекції SKARB. Myt' обирає тихіший шлях: три чорно-бежеві парафінові пташки, що ніби завмерли між рухом і спокоєм. Різні матеріали й масштаби, але кожна робота пропонує трохи інакше подивитися на звичайну кімнату.
Спадщина, що продовжує рухатися
Робота Якуші виходить за межі предметів. Вона організовувала дизайн-експедиції, що знайомили міжнародних митців з українськими майстрами, і бере участь у культурних проєктах, зокрема музеї Марії Примаченко. Її галерея відкрилася в Антверпені у 2021 році, давши цій мові дизайну оселю за межами України. Ці роботи варто відкривати для себе не лише через незвичний вигляд. А через те, як знайома культурна пам'ять стає річчю, на якій сидиш, яку вмикаєш чи тримаєш поруч, не втрачаючи своєї глибини.