Українці Канади: інтернування та пам’ять у преріях

Інтернування в Канаді під час Першої світової війни особливо тяжко вдарило по людях українського походження. Упродовж 1914-1920 років канадська влада інтернувала 8 579 осіб, більшість із яких мали українське коріння. Для тих, хто досліджує історію українців Вінніпега та канадських прерій, це важливий загальноканадський контекст: розповідь про нове життя неможливо відділити від питання, кого держава в умовах війни вважала чужим.

Водночас цифри потребують точності. Число 8 579 стосується всіх інтернованих у межах цих операцій, а не лише українців. Не всі вони були військовополоненими. Розрізняючи ці категорії, ми краще розуміємо досвід цивільних людей і не підміняємо історію неточними узагальненнями.

Чому українців зараховували до «ворожих іноземців»

У серпні 1914 року канадський уряд ухвалив Закон про воєнні заходи. Він надавав владі широкі повноваження обмежувати або призупиняти громадянські свободи задля захисту країни. Зокрема, закон дозволяв ув’язнювати людей, яких визначали як «ворожих іноземців».

Цей термін стосувався громадян держав, що перебували у стані війни з Канадою, але самі ці люди мешкали в Канаді. Отже, йшлося про правову категорію, пов’язану з громадянством, а не про доведену участь конкретної людини в диверсії чи іншому ворожому вчинку.

Для українців це мало особливі наслідки. Українські землі тоді були поділені між Російською імперією, союзницею Канади, та Австро-Угорською імперією, противницею Британської імперії. Українське походження саме собою не означало однакового громадянства чи однакового правового становища. Як пояснює Канадський воєнний музей, більшість інтернованих становили саме люди українського походження.

Інтернування тривало до 1920 року

Канадські операції з інтернування розпочалися 1914 року й завершилися 1920-го. Тобто вони тривали й після припинення бойових дій 1918 року. Керував роботою таборів сер Вільям Д. Оттер. Багато з них розташовувалися у віддалених або сільських місцевостях.

Із загальної кількості 8 579 інтернованих Оттер класифікував 3 138 осіб як військовополонених. Решта були цивільними. Це принципова відмінність: згадка про табір воєнного часу не повинна створювати враження, ніби кожен утримуваний там був захопленим у полон військовим.

Наведені числа стосуються всієї Канади. Їх не можна подавати як статистику Вінніпега, Манітоби чи прерійних провінцій. Для розуміння місцевої історії загальнодержавні дані корисні саме як контекст, а не як заміна відомостей про конкретне місто або громаду. Така уважність дозволяє говорити про масштаб переслідування без перебільшень і хибних прив’язок до місця.

Обмеження поширювалися й на людей поза таборами

Крім інтернованих, ще 80 000 людей, зарахованих до «ворожих іноземців», мусили носити посвідчення особи та регулярно з’являтися до місцевої поліції. За даними музею, серед них також переважали українці.

Це був інший досвід, ніж утримання в таборі, проте він теж означав постійний державний контроль над цивільним життям. Тому важливо не змішувати дві групи: 8 579 інтернованих і ще 80 000 осіб, зобов’язаних мати документи та реєструватися в поліції. Жодне з цих чисел не є окремим підрахунком лише українців.

Матеріал музею також зазначає, що інтернованих канадців під час війни позбавляли виборчих прав. Отже, наслідки політики не обмежувалися фізичною ізоляцією. Вони зачіпали участь у громадянському житті, а для десятків тисяч людей поза таборами означали обов’язковий нагляд. Ці різні форми обмежень варто називати окремо, не применшуючи жодної з них.

Праця, конфіскації та підозри в нелояльності

Уряд часто залучав інтернованих до масштабних робіт. Серед них були розбудова Національного парку Банф, роботи в гірничодобувній галузі та на лісозаготівлях. Значну частину статків інтернованих конфіскували. Більшість отримувала лише 25 центів на день, набагато менше, ніж тогочасні наймані робітники.

За цими відомостями стоять цілком конкретні наслідки державних рішень: позбавлення свободи, втрата майна й низькооплачувана праця. Тому інтернування не варто описувати лише як адміністративний захід воєнного часу. Такий опис залишив би поза увагою матеріальні втрати та обмеження прав.

Канадський воєнний музей називає головними рушіями цієї політики воєнний запал і ксенофобські страхи, а не реальні напади на воєнні зусилля Канади всередині країни. За його оцінкою, серйозні загрози не матеріалізувалися. Для української громади болісним спадком залишилися також тривалі підозри в її нібито масовій нелояльності.

Громадська кампанія та визнання 2005 року

У листопаді 2005 року, після тривалої кампанії української громади, законодавчий акт C-331 визнав факт інтернування українців Канади під час Першої світової війни. Він також передбачав заклик до врегулювання шляхом переговорів між урядом і представниками української громади. Визнання минулого стало результатом наполегливої громадської роботи.

Поєднуючи історію Вінніпега й прерій із ширшою історією українців Канади, важливо не ототожнювати походження, громадянство та особисті вчинки. Не менш важливо пам’ятати про людей, які домагалися офіційного визнання пережитого. Почати знайомство з цією темою можна з огляду Канадського воєнного музею.

А щоб долучитися до сучасного життя громади, знаходьте українські бізнеси та громадські сервіси через Ukrainian Pages.